👍Якщо книги в циклі розташовані в якомусь порядку то це не просто забаганка авторам 😅 Це друга книга серії "Сезон Кіноварі". Тому зараз буде не звичайний відгук на книгу, щоб нікому нічого не проспойлерити ненароком. Я розкажу про відчуття і переживання які викликала в мене ця книга.⠀
"Это Донбасс", - цими словами дядько виправдовував паскудство яке робив його син. Типу він не винен, це все тому що народився і жив на Донеччині. Та не важливо, з якої сторони річки ти живеш, важливі твої слова і вчинки, а виправдовувати чи навпаки щасуджувати людину лиш тому що вона десь виросла чи мешкає нелогічно. Так оточенні має на нас вплив, але ж це наш вибір піддатися тому впливу чи ні.
⠀
💥 Мені безумно подобається головна героїня, яка не поводиться як типова героїня янгедалту, вона думає, не довіряє безоглядно всім лиш тому що вони до неї десь там раз добре поставились.
👍Друга частина трилогії сезонкіноварі - це однозначно книга, яка обов'язкова для прочитання не тільки підліткам, а й дорослим! Вона бере все те круте, що було в першій частині, та десятикратно його помножує. Сюжет (який в першій частині вводив у світ та був більш локальний, оповідаючи про проблеми головної героїні та її друзів, пов'язані з їхнім нелегальним підробітком) стає глобальнішим та сильніше розкривається. А від подій, які описуються, по-справдньому пробивають дрижаки! Надто коли читаючи усвідомлюєш, на яку ж країну є відсилкою приземлено-похмуро-казкова країна, в якій живе головна героїня (УВАЖЕНЬКА-нагадувалка для тих, хто не догнав - НІТ, Марта живе не в "аналогу України", а трохи з... іншого боку річки ;) )
Читати цю книжку справді моторошно. Особливо моторошно - в комплекті з усіма закладеними автором підтекстами. І від того - ще крутіше! Це не просто дуже цікаво, а й дуже потужно та дуже професійно написаний твір. Який, попри всю його цікавість, не хочеться ковтати - читаючи такі книжки, ти хочеш роздумувати після кожного прочитаного розділу, перетравлювати, повертатись до того, що прочитав, у своїх думках.Тож моя оцінка - однозначно 10/10, і здається, Дяченки (чиї твори періоду нульових були в моєму топчику з часів студентства) більше не мої улюблені українські письменники (та й вони вже й давно з кінцями перебрались до москви за фактом, офіційно вдягнувши ГГ "Ритуалу" в кокошнік) - їх успішно посунули))